В ХХІ столітті енергоспоживання на планеті, за оцінками вчених, зросте вдвічі. Виходячи з цього, проблема пошуку нових надійних джерел енергії, окрім існуючих (вугілля, нафти, газу), набуває великого значення
Енергетична стратегія України, яка розроблена до 2030 року, передбачає, насамперед, розвиток ядерної енергетики як найбільш дешевого виду енергії. Альтернативні варіанти видобутку енергії (вітер, сонце, біомаса тощо) залишаються осторонь, незважаючи на їх безпеку і, по суті, невичерпаність. Достатньо сказати, що обсяг сонячної енергії, яка досягає Землі, в десятки тисяч разів перевищує нині існуюче світове енергоспоживання. А запаси енергії вітру в 100 разів перевищують запаси гідроенергії усіх річок планети. За даними аналізу, проведеного ООН, очікується, що до 2040-2050-х років виробництво енергії в світі на 50% базуватиметься на альтернативних і відновлювальних джерелах.
Однією з підгалузей енергетики в Україні є вітроенергетика, яка стала розвиватися на початку 90-х років минулого сторіччя і на сьогодні є найбільш перспективним напрямом у розвитку альтернативної енергетики. Враховуючи те, що Україна на 60% залежність від поставок органічного палива (середньоєвропейський показник енергозалежності – 51%), в державі була розроблена Комплексна програма будівництва вітрових електростанцій на 1997-2010 роки (затверджена постановою КМ України від 03.02.97 № 137), метою якої є розробка головних напрямів державної політики щодо збільшення виробництва електроенергії за рахунок розвитку вітроенергетики. Програмою передбачалося, що в 2010 році буде досягнута потужність вітрових електростанцій в 1,9 тис. МВт. Але, за 15 років незалежності в Україні потужність вітрових електростанцій досягла лише 0,2 тис. МВт, тоді як, наприклад, в Німеччині – 20,6 тис. МВт і в США – 11,6 тис. МВт.
Позитивним є приклад розвитку вітроенергетики в Індії. Так, в цій країні з 1992 року діє Міністерство нетрадиційних джерел енергії, яке здійснює планування розвитку зазначеного напряму, розробку заходів економічного стимулювання для залучення інвестицій та кредитів, створення спільних підприємств. В умовах недостатності бюджетних коштів Індія спромоглася вже к 2000 року увійти до п’ятірки найбільш розвинених держав світу з виробництва вітроенергії, створити вигідні умови для приватних підприємців – власників нових ВЕС. К 2020 року Індія планує збільшити частку енергії від ВЕС до 10%.
Розрахунки іноземних фахівців свідчать про унікальні можливості будівництва ВЕС в Україні, особливо в причорноморському та приазовському регіонах. Тому цілком реально забезпечити за рахунок використання вітроенергетики покриття до 25% потреб країни в електроенергії.
Крим – це унікальний регіон України, який володіє найбільшим енергетичним потенціалом і можливостями для розвитку альтернативної енергетики. А враховуючи те, що він є, перш за все, курортно-туристичною Меккою, розвиток екологічно небезпечних видів енергетики є досить актуальним. Ще за радянських часів тут були побудовані перші в СРСР експериментальні електростанції: сонячна – в м. Щолкіно і вітрова – на плато гори Ай-Петрi. Однак, на жаль, на сьогодні альтернативна енергетика розвинута недостатньо: власні генеруючі станції виробляють не більше 10% необхідної півострову електроенергії, тому збільшення генеруючих потужностей в автономії набуває великого значення.
Відповідно до Державної програми будівництва вітрових електростанцій, АР Крим визначена територією пріоритетного розвитку вітроенергетики в Україні, оскільки володіє досить великим вітропотенціалом і вільними територіями для будівництва ВЕС. Так, на сьогодні на півострові виробляється 70% енергії від усіх вітроенергетичних потужностей України. І найбільш перспективними для створення об’єктів відновлювальної енергії в нашому регіоні визначені Керченський і Тарханкутський узбережжя.
Виходячи з важливості розвитку вітроенергетики в Криму, з метою вивчення її сучасного стану, а також для надання оцінки рівню вкладених державою капітальних інвестицій, КРУ в АР Крим було проведено державний фінансовий аудит, в ході якого аналізувались фактори, що перешкоджають розвитку вітрових електростанцій та ефективному використанню бюджетних коштів. При цьому, загальні висновки проведеного аудиту невтішні – сучасний стан вітроенергетики в Криму можна визнати як незадовільний.
Визначено, що таке її становище було закладене ще на етапі розробки законодавчих та нормативних актів. І якщо законодавці на своєму рівні розробили і передбачили основні напрями державної політики в сфері вітроенергетики Україні, то органи виконавчої влади в особі КМ України та інших уповноважених органів, які повинні були розробити механізм практичної реалізації зазначених напрямів, не виконали своїх зобов’язань.
Так, не виконані основні положення розвитку вітроенергетики, зокрема, такі як:
1). Зменшити залежність України від імпорту традиційних паливно-енергетичних ресурсів; збільшити частку енергії, виробленої з альтернативних джерел; залучити вітчизняні та іноземні інвестиції і підтримувати підприємництво у сфері альтернативних джерел енергії; застосувати економічні важелі і стимули; створити сприятливі економічні умови для спорудження об'єктів альтернативної енергетики; розробити фінансовий механізм стимулювання розвитку альтернативної енергетики й тощо (Закон України "Про альтернативні джерела енергії" від 20 лютого 2003 року N 555);
2). Здійснення заходів щодо виробництва сучасного вітроенергетичного та іншого енергетичного обладнання з урахуванням досвіду і тенденцій світового розвитку вітроенергетики (Положення про Міжвідомчу Координаційну раду з питань будівництва вітрових електростанцій, затверджено постановою КМ України від 21 червня 2001 р. N 676).
Це призвело до відсутності єдиної збалансованої державної політики щодо розвитку вітроенергетики в Україні.
Тільки в жовтні 2008 року, тобто через 3,9 роки і за 2 роки до закінчення терміну дії Державної програми, в державі з’явився єдиний порядок щодо використання коштів, передбачених в державному бюджеті для виконання заходів з реалізації Комплексної програми. На впровадження "зеленого тарифу" в Україні знадобилося 5,7 років (з лютого 2003). Достатньо казати, що Комплексна програма до цих пір не зареєстрована в переліку державних цільових програм. Регіональна програма розвитку вітроенергетики в Криму не розроблялась. Декларативність нормативних актів, неповоротність виконавчих органів призвели до того, що протягом 1997-2007 років в промислову експлуатацію загалом було введено потужностей тільки 59,29 МВт, тобто в 5 разів менше, ніж передбачалося (Комплексною програмою передбачалося за рахунок відрахувань у розмірі 0,75% від вартості виробництва електроенергії до кінця 2008 року збудувати ВЕС в АР Крим загальною потужністю 312 МВт).
Ефективність використання встановлених вітроагрегатів в Криму складає 7%-10%, у той час, як в країнах Євросоюзу – 20%-24%.
В ході проведення аудиту встановлено, що на етапі створення організаційної структури об’єктів вітроенергетики, 4 кримські підприємства вітроенергетики були підпорядковані 3-м різним міністерствам і відомствам, а саме:
- ДП "Донузлавська ВЕС" та ДП "Східно-Кримська ВЕС" – Мінпаливенерго України;
- Установа "28 Управління начальника робіт" – Міноборони України;
- ДП ЕТУ "Воденергоремналадка" – Держводгоспу України.
На думку аудиторів, така розпорошена підпорядкованість не дозволяє здійснювати єдину скоординовану політику щодо розвитку вітроенергетики та ефективне управління державними коштами. До того ж, в самих відомствах увага до потреб цих підприємств пропорційна їх значущості, тобто мінімальна. Про це свідчать і незадовільні фінансово-економічні показники по 2-м підприємствам, які входять до системи Мінпаливенерго України.
Результати дослідження ефективності використання бюджетних коштів показали низку порушень, що мали місце, як на стадії планування, так і при здійснені поточної діяльності підприємств. В умовах недостатності державного фінансування (це приводило до збільшення термінів будівництва та зростання витрат на ці цілі), нестабільності його надходження (значні надходження коштів на рахунки підприємств в листопаді та грудні місяцях негативно впливали на своєчасність освоєння виділених коштів), в умовах безперервного зростання цін на матеріали (запчастини), паливо тощо, неможливо здійснювати перспективне планування господарчої діяльності підприємств вітроенергетики.
До того ж, тарифи, які встановлювало НКРЕ, ніколи не відповідали мінімальним потребам підприємств. Тобто вже на стадії затвердження фінансових планів органами управління закладалась збитковість підприємств вітроенергетики.
Також з’ясовано, що неодноразово до всіх підприємств вітроенергетики в Криму зверталися іноземні інвестори з пропозиціями співпраці, але через відсутність законодавчо встановленого механізму співпраці державного підприємства з комерційною структурою, прозорих схем їх функціонування, достатнього стимулювання новоствореного підприємства, гарантій з боку держави, ці проекти не були реалізовані, що в значній мірі призупиняє розвиток вітроенергетики в Криму. Передача ВЕС в концесію – ось один з можливих варіантів роботи держави з інвесторами, який приведе до залучення в Крим найсучасніших технологій.
Серед інших недоліків управління можна зазначити і такі:
1). при наявності незавершених об’єктів Міжвідомчою радою, в порушення своїх же постанов, приймалися не виважені рішення про початок будівництва нових ВЕС, що призвело до необґрунтованого розподілу коштів спеціального фонду державного бюджету в сумі 1317,20 тис. грн. Крім того, через зменшення планових потужностей окремих ВЕС, здійснювалося фінансування будівництва позапланових потужностей, зокрема, Мирнівської ВЕС в сумі 13092,06 тис. грн;
2). через невведення в експлуатацію завершених у 2007 році об’єктів ДП "Східно-Кримської ВЕС", неефективно витрачено державних коштів в сумі 12176,12 тис. грн;
3). необґрунтовано спрямовано фінансування на фактично функціонуючу станцію на ДП "Донузлавській ВЕС" в сумі 215,50 тис. гривень.
Також до недоліків вітчизняної вітроенергетики слід віднести відсутність створення конкурентного середовища в Україні, прив’язка до одного постачальника ВЕУ – ВАТ "Уінденерго Лтд" (м. Київ), що привело до зниження технічного рівня вітроенергетичного обладнання.
Зазначені недоліки в законодавчо-нормативної базі, в системі управління бюджетними коштами, бумерангом б’ють по якості вироблених ВЕУ.
В Криму виробництвом вітрової енергії зайняті 4 державні підприємства: "Донузлавська вітрова електростанція", "Східно – Кримська ВЕС", "ЕТУ "Воденергоремналадка" та Установа "28 Управління начальника робіт", на яких розташовані 7 вітроелектростанцій (далі – ВЕС), з яких працюють тільки чотири – "Донузлавська", "Сакська (Мирнівська)", "Прісноводненська" і "Тарханкутська". "Східно-Кримську ВЕС", як енергогенеруючий об’єкт, практично законсервовано. На всіх станціях встановлено 521 вітрова електроустановка (далі – ВЕУ), серед яких домінують ВЕУ USW56-100 (512 одиниць або 98,7%) потужністю 107,5 кВт, та 9 агрегатів Т 600-48 потужністю 600 кВт. Загальний обсяг фінансування підприємств вітроенергетики Криму з державного бюджету за період з 01.01.2006 по 01.10.2008 склав 79008,80 тис. грн.
Проведений аудит засвідчив про погіршення стану фінансування заходів щодо розвитку вітрових електростанцій в автономії, а рівень виконання Комплексної програми можна оцінити як неефективний.
Достатньо казати, що сучасний стан фінансування кримських підприємств з держбюджету на будівництво нових ВЕС, а це в середньому 9 млн. грн. на рік, не дозволяє розраховувати на значне збільшення підприємствами своїх потужностей, оскільки тільки одна ВЕУ Т600-48 коштує близько 7,2 млн. грн., і це не враховуючи будівельно-монтажні роботи. Таким чином, якщо такі темпи будівництва вітрових електростанцій в Криму, і взагалі, таке відношення держави до проблем вітроенергетики, збережуться й надалі, то нам прийдеться ще довго у цьому питанні плентатися в хвості світової спільноти.
Відсутність потрібного фінансування веде до обмеженості перспектив в технічній політиці підприємств, особливо в умовах наявності в них морально застарілого обладнання. Так, ВЕУ USW56-100 потужністю 107,5 кВт, яких в автономії нараховується 512 одиниць або 98,7% від загальної їх кількості, – це зразок вітрової техніки 70-х років, що був сконструйований в США для дуже сильних та безперервних вітрів Каліфорнії (біля 8 м/с), яких в Криму (за винятком його окремих частин) не буває. За даними статистики, середня швидкість так званого "рваного" вітру в Криму складає 6,4 м/с, і це незважаючи на те, що регіон саме по вітроенергетичному потенціалу є одним з найсильніших в Європі. А від цього залежить коефіцієнт використання встановленої потужності ВЕУ, і рентабельною вітроенергетика стає там, де швидкість вітру складає понад 5 м/с. Коефіцієнт використання кримських ВЕУ USW56-100 складає 6%-7%, тоді як коефіцієнт каліфорнійських досягає 30%.
Більш міцні установки Т 600-48 потужністю 600 кВт, але їх загальна кількість на станціях складає лише 9 одиниць. Коефіцієнт використання такої ВЕУ в Криму складає близько 0,2, що в 3 рази перевищує цей коефіцієнт по ВЕУ USW56-100, однак, не дотягує до нормативного – 0,38. Однак в Європі вже давно й успішно працюють установки по 2 МВт. Більше того, європейці планують розпочати промислове виробництво вітроагрегатів потужністю 5-6 МВт. А в Україні ще тільки освоюється випуск турбін потужністю 600 КВт, тобто ми вже відстали майже на "порядок".
На сьогодні в ДП "Донузлавська ВЕС" з наявних 161 ВЕУ підприємства не працюють 107 установок (66,5%), на що головним чином впливає низька якість вітчизняних деталей та вузлів ВЕУ. В результаті наявне обладнання часто виходить з експлуатації. Так, проведений спеціалістам ДП "Донузлавська ВЕС" аналіз технічного стану вітроенергетичного обладнання, придбаного в період з 2002 по 2005 роки у постачальника – "Уінденерго ЛТД", показав, що при нормативі експлуатації установки в 2000 годин на одне технологічне порушення, ВЕУ фактично працювали тільки 235 годин, або в 10 разів менше за норматив.
Низька якість наявного обладнання ВЕС призводить до постійного збільшення витрат на проведення ремонтних робіт. А враховуючи те, що ВЕУ USW56-100 зняті з виробництва ще в 2006 році, то стає зрозумілим головна біль керівників кримських підприємств вітроенергетики щодо пошуку необхідних запчастин на ці установки або розміщення замовлень на їх виготовлення по всій Україні.
В порівнянні з загальним обсягом (88,8 млн. кВт/г) видобутої електроенергії вітровими станціями автономії за 2006-2008 роки, втрати енергії через простої у зв’язку з проведенням ремонтних робіт склали 68,7 млн. кВт/г або 77,4%. Таким чином, якщо відсутність вітру – це цілком природне явище, то низька якість вироблених ВЕУ – це той величезний резерв вітчизняної вітроенергетики, який напряму залежить від виробників.
Вирішити питання щодо землевідводів під об’єкти вітроелектростанцій – це одна з проблем, з якою стикаються підприємства автономії з вітроенергетики при розміщенні нових ВЕУ. Так, в установі "28 Управління начальника робіт" для того, щоб розташувати нові установки, потрібно було вирішувати питання з власниками земельних ділянок з метою отримання дозволу від них на таке будівництво, оскільки практично вся земля біля станції на мисі Тарханкут розпайована, незважаючи на її кам’янистість і непристосованість до сільськогосподарської обробки. Ця проблема займає чимало часу і коштів.
Проблема з землевідводом в період 2003–2005 роки для ДП "Східно-Кримська ВЕС" перетворилась в проблему з місцевою владою, яка відмовилася виділяти підприємству земельну ділянку зі складу кинутих земель для нового будівництва ВЕУ. І тільки з приходом нової влади ця проблема була вирішена.
Таким чином, підсумовуючи, можна стверджувати – Крим має величезний потенціал вітроенергетики, але він використовується недостатньо. Залишається сподіватися, що пріоритетна роль вітроенергетики як альтернативного джерела електроенергії, буде не тільки на папері в державних нормативних актах, а й на ділі в житті. І як надія на те, що все зміниться найкраще, є прийняття Верховною Радою України Закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення "зеленого тарифу" від 25.09.2008 № 601. Цим Законом, з метою стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел, був визначений "зелений" тариф, який щорічно буде встановлюватися для кожного підприємства на рівні подвоєного середньозваженого тарифу на електричну енергію, яка закуповується в енергогенеруючих компаній. Такий порядок буде діяти для кожного суб’єкта господарювання протягом 10 років з дати його встановлення.
Без сумніву, це крок уперед щодо розвитку вітроенергетики в Україні. Однак, як свідчить українська практика, прийняти закон – це одне, виконувати його – це інше. До того ж, без вирішення вищевикладених проблем галузі, зробити стрибок нам навряд чи вдасться.
Микола Меньшенін
головний державний аудитор КРУ в АР Крим
http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=40519
Комментариев нет:
Отправить комментарий